Рада вітати Вас !

Ви зайшли на сторінку вихователя 

Шатохіної Н.О.

Дата народження: 23.08.1965р.

                                          Моє педагогічне кредо:

 «Все із доброго чи злого – починається з малого.

 Листя виросте з листочка, з нитки витчеться сорочка.

 Хліб з маленької зернини, дощ із чистої краплини,

А  людське добро – з дитини!»

  Проблема, над якою я працюю « Моральне виховання дітей дошкільного віку».

      За останні роки  в Україні проблема морального  виховання молоді частіше привертає все більше уваги. При цьому роль педагога  полягає в тому, щоб створити умови для включення дитини в активну розумову  діяльність, здатність відбирати кращі моральні надбання минулого і сучасного, опанувати нові технології роботи з дітьми з метою їх  морального становлення. Формування внутрішнього, духовного світу дитини без зважання на соціальні реалії її життя приховує в собі небезпеку соціальної неадекватності, самотності, втечі до світу ідеальних ілюзій, утрати життєвої наснаги.

      Як відомо, дошкільний вік відрізняється підвищеною сприйнятливістю до соціальних впливів. Дитина усмоктує в себе все людське: способи спілкування, поводження, взаємини, використовуючи для цього власні спостереження, емпіричні висновки й умовиводи, наслідування дорослих. І рухаючись шляхом спроб і помилок, вона може зрештою опанувати елементарні етичні норми життя в людському суспільстві.

      Проте цей шлях дуже довгий, не завжди ефективний і не забезпечує глибини в опануванні моралі. Тому роль дорослого, як «соціального провідника»  бува важлива і відповідальна. Завдання дорослого - визначити, чого, як і коли вчити дитину, щоб її адаптація у суспільстві відбувалася й минула безболісно.

       Дитячий садочок покликаний брати активну участь у процесі духовного відродження нації, забезпечивши наповнення різних ланок освітньо - виховного процесу змістом, який допомагав би педагогам виховувати чесні і  сильні характери, формування сумління й громадські чесноти – працьовитість, самопожертву,  пошану до старших – і спонукав би дітей  зростати корисними своєму народові.Тільки  щоденна систематична і планомірна робота з проблем формування духовних цінностей  у дітей, починаючи з молодшого дошкільного віку, створення умов, за яких вони мають можливість закріплювати знайомі морально-етичні правила та засвоювати нові правила поведінки, забезпечити досягнення високих результатів  у роботі з формування у вихованців морально-етичної культури.

     Благополуччя у родині - найкращі уроки моральності для дітей.                                             

         Кажуть, діти - дорогоцінність, а ще більша дорогоцінність їх виховати. Дійсно, великий дар природи - продовжити себе в дітях. І не знайдеться, мабуть, серед усієї батьківської громадськості всієї планети жодного батька чи матері, які б не хотіли бачити свою дитину добре вихованою, і яка б успадкувала усе найкраще від батька-матері.

     Але чому ж у реальному житті діти не виправдовують надій та сподівань своїх батьків? Чи не тому, що до питань виховання часто підходимо однобоко, дбаючи здебільшого про задоволення фізіологічних потреб дитини і менше турбуючись про розвиток духовності, моральності, розуму. Ще Плутарх говорив про тих батьків, які дбають лише аби нагодувати та одягнути дитину, що вони нагадують людей, які краще турбуються про чобіт, ніж про саму ногу. Саме про розумну батьківську любов хочемо повести мову.

     По вулиці ідуть мати, батько і маленьке дитинча. Воно ясними світлими оченятами вдивляється в навколишній світ і з повною довірою сприймає все навколо себе. Батько і мати з великою любов'ю і захопленням дивляться на свою крихітку, рум'яну, веселу, гарно вдягнену, пишаються і милуються нею.
Куди ж часто зникає любов, близькість між батьками і дітьми, коли доні чи сину 15-16 років?!!! Розумна батьківська любов?.. На чому вона грунтується?

    Перш за все на довірі, повній і взаємній між батьками і дітьми, починаючи з раннього віку.

   Практика підказує, де батьки виконують не тільки функції батьків, але є друзями для своїх дітей, де відсутні, авторитарний стиль спілкування, нав'язливість, постійні спроби вивищуватися перед дітьми, там існує довіра, взаємна повага дітей і батьків, менше виникає складних педагогічних проблем та ситуацій.

     А хто його знає. Таке, мабуть, удалося. Я його вже і паском била, і вовком лякала, і за вуха тягала, а він плаче, та й годі.

     Ввічливою і зовні співчутливою можна зробити людину силоміць, але розвинути в ній сердечність, внутрішню культуру таким методом неможливо. У вихованні немає дрібниць.

     Найбільше хиб батьки допускають при вихованні одинаків, які часто виростають егоїстами. Психологи називають таку дитину "кумиром у сім'ї". "Не сотвори собі кумира", - попереджає Святе Письмо.

Якогось єдиного універсального рецепту розумної батьківської любові, можливо, і немає.

Спробуємо дати декілька порад.

1. Розумна батьківська любов повинна базуватися на взаємній довірі. Ні син, ні доня з раннього дитинства не повинні таїти від батька з матір'ю найменші порухи своєї душі, щоб саме до батьків бігли діти зі своїми радощами, горем, невдачами, із визнанням своєї провини, за порадою, співчуттям, втіхою.

2. Не намагайтеся і не прагніть задовольняти всі, навіть найменші забаганки і бажання дитини, бути у неї на "побігеньках". Це здебільшого викликає таку хворобу, як "нарцисизм", самозакоханість, егоїзм, що у перспективі може негативно позначатися на стосунках з рідними людьми та колегами.

3. Не відштовхуйте дитину надмірною суворістю, строгістю, не викликайте страху від спілкування з вами. Це може стати однією з причин скритності, відчуження і створити у майбутньому прірву між батьками і дітьми.

4. Ніколи не виявляйте байдужості до справ дитини.

Якщо двоє за покликом сердець та духовної близькості свідомо, обдумано створили сім'ю, вони тим самим взяли відповідальність одне за одного, за своїх майбутніх дітей, їх духовний світ, фізичне та моральне здоров'я. За майбутнє своє і всіх членів родини.

Що означає сім'я для дитини? До певного віку поняття родини у неї асоціюється з домом. Із чого ж, власне, складається поняття «дім»?
               По-перше, з точки зору психології, це те середовище мешкання, де дитина почувається у безпеці. Вона захищена від невідомості і небезпек навколишнього світу. Тут можна сховатися в маминих обіймах від справжніх чи вигаданих страхів. Тут знаходяться й інші люди, на яких можна покластися. Тато, певно, «сильніший за всіх на світі» та найспритніший, найсміливіший і наймудріший. Дідусь мало чим поступиться йому. Бабуся - надійний прилисток, коли мама і тато сердяться і покарання не уникнути.

До відчуття захищеності відноситься і саме місце, де ми живемо,- це дах над головою, що віддавна охороняє від негоди, будь це звичайна квартира чи власний будинок.

По-друге, що характеризує рідний дім, це душевне тепло. Дитині в ньому добре, вона не лише захищена, але й відкриває тут для себе вперше світ учиться, пізнає, радіє. Тут здійснюються її явні та приховані мрії, тут вона може досхочу награтися, повеселитися. Недаремно кажуть, що родина - джерело радості. Це значить, що радість члени сім'ї прагнуть принести одне одному не за якісь заслуги і не з холодного розрахунку, а просто зі любові.
А оскільки батьки дуже люблять своїх дітей, вони не скупляться на ласку і радість для своїх чад, створюють особливу атмосферу затишку, комфорту, спокою, захищеності рідного дому.
        По-третє, дім там, де в дитини є своє місце. Не лише куточок для ігор, ліжечко, місце за столом і таке інше, а, насамперед, місце у суспільстві. Рідний куток там, де з нами рахуються, чекають на нас, люблять, куди можна прийти і залишитись. Тут формується  усвідомлення власного «Я», своєї суспільної цінності. Але саме тут народжуються і перші відчуття сорому, болю, відчуженості, коли ми порушуємо правила родинного життя й ображаємо або засмучуємо тих, кого Любимо. Тут формується почуття совісті,  яке в подальшому буде супроводжувати людину на життєвому шляху і підказувати, що добре, а що погано, через довгі роки по-тому, як вона покине рідну домівку.

       Дім створюють для дитини, насамперед, рідні люди. Як правило, це батьки й ті, хто з ними мешкає чи спілкується. Того, хто найбільш впливає на сприятливий клімат дому, у дитинстві називають головною для себе людиною. Це не обов'язково завжди мати, хоча її вплив на дитину зберігається на все життя. Іноді більш важливим буває батько, бабуся, дідусь або тітонька, що стала для малюкагри доброю феєю дитячих років. Такі вихователі зазвичай бувають урівноваженими, спокійними, розсудливими, усе вміють - голна заняттяховне - люблять малюка. Вони, звичайно, і стають незаперечним авторитетом для малюка. На таких людях тримається дім. А ще - на добрих сімейних стосунках. 

                             Нашім дітям дуже цікаво на заняттях, де їх вчать бути добрими, ввічливими, чемними та вихованими!

Читайте разом з нами!

Твори В. Сухомлинського для дошкільників:

Іменний обід (Іменини)

  У Ніни велика сім'я: мати, батько, два брати, дві сестри й бабуся. Ніна найменша: їй восьмий рік. Бабуся - найстарша: їй вісімдесят два роки. У бабусі тремтять руки. Несе ложку бабуся - ложка дрижить, крапельки падають на стіл.
   Скоро у Ніни день народження. Мама сказала, що на її іменини у них буде святковий обід. На обід Ніна нехай запросить подруг.
   Ось і настав цей день. Мама накриває стіл білою скатертиною. Ніна подумала: це і бабуся за стіл сяде. А в неї ж руки тремтять.
Ніна тихенько сказала мамі:
-Мамо, хай бабуся сьогодні за стіл не сідає.
- Чому? - здивувалась мама.
- В неї руки тремтять. Крапає на стіл.
Мама зблідла. Не сказавши жодного слова, вона зняла зі столу білу скатертину і сховала її в шафу. Довго сиділа мовчки, потім сказала:
-У нас сьогодні бабуся хвора. Тому іменинного обіду не буде. Поздоровляю тебе, Ніно, з Днем народження. Моє тобі побажання: будь справжньою людиною.
 

А серце тобі нічого не наказало?
 

   Андрійко прийшов зі школи і побачив заплакану матір. Він поклав книжки й сів за стіл. Чекає обіду.
- А тата відвезли в лікарню, - каже мати. - Занедужав батько.
   Вона чекала, що син занепокоїться, стривожиться. Та син був незворушний, спокійний. Мати великими очима дивилась на Андрійка.
- А нам завтра до лісу йти, - каже Андрійко. - Завтра ж неділя. Учителька наказала, щоб усі прийшли до школи о сьомій ранку.
- То куди ж ти підеш завтра? - запитала мати.
- До лісу... Як наказала вчителька.
- А серце тобі нічого не наказало? - спитала мати й заплакала.

ЯКІ Ж ВИ ЩАСЛИВІ!
 

   Сьогодні до школи вперше прийшли малюки. Завтра їм починати навчання, а сьогодні їх привели матері, щоб познайомити з учителем. Матері пішли додому. Діти залишилися з учителем на зеленій галявині, під високою липою.
   Старий учитель Іван Пилипович сьогодні зустрічає десяте покоління своїх вихованців. Доведе оцих малюків до четвертого класу, і сповниться сорок років його роботи в школі.
  Ласкаві, привітні очі дивляться в чорні, сірі, сині, блакитні очі своїх вихованців. Діти усміхаються. 
- Діти, ви бачили, як задовго до світанку сходить ранкова зоря? - запитав Іван Пилипович, і його лагідна усмішка викликала в малюків таку ж теплу усмішку.
- Ні, не бачили,- відповіли діти.
- А не бачили ви, як соловейко п'є росу?
- Ні, не бачили...
- А як джміль чистить крильця - перед тим, як злетіти з квітки, в якій він спав уночі?
- Не бачили...
- А чи бачили ви, як весела комашка - сонечко - в теплий зимовий день спросоння виглядає з-під кори, чи не настала весна?
- Не бачили...
- Які ви щасливі, діти...- сказав Іван Пилипович. - Щасливі, бо вам є що бачити. Щасливі, бо ви побачите багато прекрасного. Я поведу вас на берег ставка, і ви побачите, як сходить ранкова зоря. Ми сядемо в кущах, затамуємо подих і побачимо, як соловейко, прокинувшись, п'є краплину роси. Прийдемо до схід сонця до великої гарбузової квітки й застукаємо там ледачого джмеля, що, переночувавши в квітці, прокинувся й чистить крильця. Підемо напровесні до нагрітого сонцем стовбура й побачимо, як сонечко з-під кори виглядає й здивовано дивиться на сніг: що ж це воно таке - жарко вже спати в ліжку, а надворі сніги лежать...
Ви щасливі, діти, бо все це побачите...
 

Чому мама так хвалить? 

Пішла мама на роботу, а вдома залишилась шестирічна дівчинка Люда. Вона ще не ходить до школи.
Мама сказала Люді, щоб вона курей нагодувала й квіти полила.
Люда нагодувала курей і полила квіти. А потім думає: "Зварю борщу. Мама прийде з роботи втомлена. Хай відпочине".
Зварила Люда борщу, попробувала. Борщ несмачний... Оце буде мама сваритися, що вона несмачного борщу наварила.
Прийшла мама з роботи. Здивувалась, що Люда зварила страву. Насипала борщу, їсть і хвалить:
- Ой смачного ж ти борщу зварила, дочко.
Люді ніяково слухати ці слова. Адже вона пробувала борщ - він несмачний. Думає Люда: "Чому ж мама так хвалить?"


Соромно перед соловейком 

Оля й Ліда, маленькі першокласниці, пішли до лісу. Після втомливого шляху вони сіли на траві відпочити й пообідати.
Витягли з сумки хліб, масло, яєчка. Коли дівчата вже закінчили обідати, недалеко від них сів на дерево соловейко й заспівав.
Зачаровані прекрасною піснею, Оля й Ліда сиділи, боячись поворухнутись. Соловейко перестав співати.
Оля зібрала недоїдки й шматки газети, кинула під кущ.
Ліда зібрала недоїдки в газету, загорнула й поклала в сумку.
- Навіщо ти зібрала сміття? - запитала Оля. - Це ж у лісі... Ніхто не бачить...
- Соромно перед соловейком, - тихо відповіла Ліда.


Сива волосинка 

Маленький Михайлик побачив у косі матері три сиві волосин-ки.
- Мамо, у вашій косі три сиві волосинки, - сказав Михайлик. 
Мама усміхнулась і нічого не сказала. Через кілька днів Михайлик побачив у материній косі чотири сиві волосинки.
- Мамо, - сказав Михайлик здивовано, - у вашій косі чотири сиві волосинки, а було три...Чого це посивіла ще одна волосинка?
- Від болю, - відповіла мати. - Коли болить серце, тоді й сивіє волосинка...
- А від чого ж у вас боліло серце?
- Пам'ятаєш, ти поліз на високе-високе дерево? Я глянула у вікно, побачила тебе на тоненькій гілці. Серце заболіло, й волосинка посивіла.
Михайлик довго сидів задумливий, мовчазний. Потім підійшов до мами, обняв її і тихо спитав:
-Мамо, а коли я на товстій гілці сидітиму, волосинка не посивіє?


Розділена радість 

У Катрусі сьогодні велика радість. Понад рік хворів її татко.
В лікарні лежав, три операції переніс. Мамі і Катрусі було тяж-ко. Не раз, бувало, прокинеться Катруся вночі й чує: мама тихо плаче.
А сьогодні татко вже на роботі. Здоровий і бадьорий.
Радісно сяють Катрусині очі. Прийшовши до школи, зустрі-ла дівчинка в дворі двох своїх однокласників, Петрика і Гришка. Зустріла й поділилась радістю:
- Наш татко видужав...
Петрик і Гришко, глянувши на Катрусю, здивовано знизали плечима й, нічого не сказавши, побігли ганяти м'яча. Катруся пішла до дівчаток, що гралися в класи.
- Наш татко видужав, - сказала вона, і радість засяяла в її очах.
Одна з дівчаток, Ніна, з подивом запитала:
- Видужав - ну й що з того?
Катруся відчула, як із грудей до горла підкотився важкий клубок і дихати стало важко. Вона відійшла до тополі на кінці шкільного подвір'я і заплакала.
- Чому ти плачеш, Катрусю? - почула вона тихий, ласка-вий голос Кості, мовчазного хлопчика, її однокласника.
Катруся піднесла голову й, схлипуючи, відповіла:
- Наш татко видужав...
- Ой, як же це добре! - зрадів Костя. - Біля нашої хати в бору вже зацвіли проліски. Зайдемо після уроків до нас, нарве-мо пролісків і понесемо твоєму таткові.
Радість засяяла в Катрусиних очах. 


Найгарніша мама 

Випало Совеня із гнізда та й повзає. Далеко забилось, не може знайти рідного гнізда. Побачили птахи малого - некрасивого, з великою голівкою, вухатого, банькатого, жовторотого. Побачили та й питають, дивуючись:
- Хто ти такий, де ти взявся?
- Я Совеня, - відповідає мале. - Я випало з гнізда, не вмію ще літати і вдень дуже погано бачу. Я шукаю маму. 
- Хто ж твоя мама? - питає Соловей.
- Моя мама Сова, - гордо відповідає Совеня.
- Яка ж вона? - питає Дятел.
- Моя мама найгарніша.
- Розкажи, яка ж вона, - питає Дрізд.
- У неї голова, вуха й очі такі, як у мене, - відповідає з гордістю Совеня. 
- Ха-ха-ха! - зареготали .Соловей, Дятел і Дрізд. - Та ти ж потвора. Виходить, і мати твоя така сама потвора. 
- Неправда! - закричало Совеня. - Мама в мене найгарніша. 
Почула його крик Сова, прилетіла потихеньку, взяла Совеня за лапку й повела до рідного гнізда. Совеня уважно подивилося на свою маму: вона була найгарніша.


Як Сергійко навчився жаліти 

Маленький хлопчик Сергійко гуляв біля ставка. Він побачив дівчинку, що сиділа на березі.
Коли Сергійко підійшов до неї, вона сказала:
- Не заважай мені слухати, як хлюпають хвилі. Сергійко здивувався. Він кинув у ставок камінець. Дівчинка запитала:
- Що ти кинув у воду? Сергійко ще більше здивувався.
- Невже ти не бачиш? Я кинув камінець. Дівчинка сказала:
- Я нічого не бачу, бо я сліпа.
Сергійко від подиву широко відкрив очі й довго дивився на дівчинку.
Так, дивуючись, він і додому прийшов. Він не міг уявити: як це воно, коли людина нічого не бачить?
Настала ніч. Сергійко ліг спати. Він заснув з почуттям подиву.
Серед ночі Сергійко прокинувся. Його розбудив шум за вікном. Шумів вітер, в шибки стукав дощ. А в хаті було темно.
Сергійкові стало страшно. Йому пригадалася сліпа дівчинка. Тепер хлопчик уже не дивувався. Його серце стиснув жаль.
Як же вона, бідна, живе в отакій темряві?!
Сергійкові хотілося, щоб скоріше настав день. Він піде до сліпої дівчинки. Не дивуватиметься більше. Він пожаліє її.


Лижі й ковзани

Восени батько купив Борисові ковзани. А його другові, Євгенові, подарував батько лижі. 
Думає Борис, що краще - ковзани чи лижі? Мабуть, лижі. Адже на лижах можна кататися скрізь - і в селі, і в лісі. А на ковзанах - тільки на ставку. 
От і каже Борис Євгенові: - Поміняємося, Євгене? Я дам тобі ковзани, а ти мені лижі. 
Помінялись. Настали морози, а снігу немає. Замерз ставок. Катається Євген на ковзанах, а Борис сидить вдома з лижами. 
Узяв Борис лижі, поніс до Євгена і каже: - Не будемо мінятись... Поверни мої ковзани, візьми свої лижі. 
Євген нічого не сказав, віддав Борисові ковзани, а лижі забрав. Того ж дня пішов сніг. Цілу добу кружляли лапаті сніжинки, білим килимом встеляли землю. Засипало снігом і лід на ставку. Катається Євген на лижах, а Борис сидить вдома з ковзанами. Минає тиждень, два. Щодня йде сніг. 
Узяв Борис ковзани, прийшов до Євгена й каже: 
- Ні, Євгене, таки поміняймося. Дай мені лижі, а собі візьми ковзани. 
- А як завтра сніг розтане? - запитав Євген. 


Добре слово 

В однієї жінки була маленька донька Оля. Коли дівчинці виповнилося п'ять років, вона тяжко захворіла: простудилась, почала кашляти й танула на очах. До нещасної матері почали приходити родичі: Олині тітки, дядьки, бабусі, дідусі. Кожен приносив щось смачне й поживне: липовий мед і солодке коров'яче масло, свіжі лісові ягоди й горіхи, перепелині яєчка й бульйон з курячого крильця. Кожен говорив: "Треба добре харчуватися, треба дихати свіжим повітрям і хвороба втече в ліси й на болота". 
Оля їла мед у стільниках і солодке коров'яче масло, лісові ягоди й горіхи, перепелині яєчка й бульйон з курячого крильця. Але нічого не допомагало - дівчинка вже ледве вставала з ліжка. 
Одного дня біля хворої зібрались усі родичі. Дідусь Опанас сказав: 
- Чогось їй не вистачає. А чого - і сам не можу зрозуміти. Раптом відчинились двері і в хату ввійшла прабабуся Олі - столітня Надія. Про неї родичі забули, бо багато років сиділа прабабуся Надія в хаті, нікуди не виходила. Але почувши про хворобу правнучки, вирішила навідати її. 
Підійшла до ліжка, сіла на ослінчик, взяла Олину руку в свою, зморшкувату і маленьку, й сказала: 
- Немає в мене ні медових стільників, ні солодкого коров'ячого масла, немає ні свіжих лісових ягід, ні горіхів, немає ні перепелиних яєчок, ні курячого крильця. Стара я стала, нічого не бачу. Принесла я тобі, мила моя правнучко, один-єдиний подарунок: сердечне бажання. Єдине бажання залишилось у мене в серці - щоб ти, моя квіточко, видужала й знову раділа ясному сонечкові. 
Така величезна сила любові була в цьому доброму слові, що маленьке Олине серце забилось частіше, щічки порозовішали, а в очах засяяла радість. 
- Ось чого не вистачало Олі,- сказав дід Опанас.- Доброго слова. 



Дуб під вікном


Молодий лісник побудував у лісі велику кам'яну хату і посадив дуба під вікном.
Минали роки, виростали у лісника діти, розростався дубок, старів лісник.
І ось через багато літ, коли лісник став дідусем, дуб розрісся так, що заступив вікно. Стало темно в кімнаті, а в ній жила красуня - лісникова внучка.
- Зрубай дуба, дідусю, - просить онучка, - темно в кімнаті.
- Завтра вранці почнемо...- відповів дідусь. Настав ранок. Покликав дідусь трьох синів і дев'ятьох онуків, покликав онучку-красуню й сказав:
- Будемо хату переносити в інше місце.
І пішов з лопатою копати рівчак під фундамент. За ним пішли три сини, дев'ять онуків і красуня-внучка.


Бо я - людина

Вечоріло. Битим шляхом йшло двоє подорожніх - батько й семирічний син. Посеред шляху лежав камінь. Батько не помітив каменя, спіткнувся, забив ногу. Крекчучи, він обійшов камінь, і, взявши дитину за руку, пішов далі.
Наступного дня батько з сином йшли тією ж дорогою назад. Знову батько не помітив каменя, знову спіткнувся і забив ногу.
Третього дня батько й син пішли тією ж дорогою. До каменя було ще далеко. Батько каже синові:
- Дивись уважно, синку, треба обійти камінь. Ось і те місце, де батько спіткнувся й забив ногу.
Подорожні сповільнюють кроки, але каменя немає. Бачать, обабіч дороги сидить сивий старий дід.
- Дідусю, - запитав хлопчик, - ви не бачили тут каменя?
- Я прибрав його з дороги.
- Ви також спіткнулися й забили ногу?
- Ні, я не спіткнувся й не забив ногу.
- Чому ж ви прибрали камінь?
- Бо я - людина. Хлопчик зупинився у задумі.
- Тату, - запитав він, - а ви хіба не людина? 



Який слід повинна залишити людина на землі? 

Старий Майстер звів кам'яний будинок. Став осторонь і милується. "Завтра в ньому оселяться люди", - думає з гордістю. А в цей час біля будинку грався Хлопчик. Він стрибнув на сходинку й залишив слід своєї маленької ніжки на цементі, який ще не затвердів.
- Для чого ти псуєш мою роботу? - сказав з докором Майстер.
Хлопчик подивився на відбиток ноги, засміявся й побіг собі.
Минуло багато років, Хлопчик став дорослим Чоловіком. Життя його склалось так, що він часто переїздив з міста до міста, ніде довго не затримувався, ні до чого не прихилявся - ні руками, ні душею.
Прийшла старість. Згадав старий Чоловік своє рідне село на березі Дніпра. Захотілось йому побувати там. Приїхав на батьківщину, зустрічається з людьми, називає своє прізвище, але всі здвигують плечима - ніхто не пам'ятає такого Чоловіка.
- Що ж ти залишив після себе? - питає у старого Чоловіка один дід, - Є в тебе син чи дочка?
- Немає у мене ні сина, ні дочки.
- Може, ти дуба посадив?
- Ні, не посадив я дуба...
- Може, ти поле випастував?
- Ні, не випастував я поля...
- Так, мабуть, ти пісню склав?
- Ні, й пісні я не склав.
- Так хто ж ти такий? Що ж ти робив усе своє життя? - здивувався дід.
Нічого не міг відповісти старий Чоловік. Згадалась йому та мить, коли він залишив слід на сходинці. Пішов до будинку. Стоїть той наче вчора збудований, а на найнижчій сходинці - закам'янілий відбиток Хлопчикової ніжки.
"Ось і все, що залишилось після мене на землі, - з болем подумав старий Чоловік.- Але цього ж мало, дуже мало... Не так треба було жити..."


Ремісник і різець

Майстер працював Різцем по дереву - вирізував Троянду. Різець маленький, сталевий, блискучий. У руках Майстра він був слухняним і вправним.
      Не закінчивши роботу, Майстер кудись пішов, і Різець залишився на столі. В майстерню зазирнув Ремісник. Бачить лежить блискучий ножик. А поряд - незакінчена Троянда. Взяв Ремісник Різець і хоче вирізати пелюстки Троянди. Але нічого в нього не виходить. Крише Різець Троянду, псує роботу Майстра.
Здивувалась Троянда,
- Різцю, чого ти раптом так погано почав працювати?
Різець відповідає:
- Я просто шматочок криці. Я стаю Різцем, коли мене бере в руки Майстер. А коли торкається Ремісник - я не Різець, а просто ножик. 


Гавеня і Соловей 

Вивела Гава одне-єдине пташеня - Гавеня. Вона любила своє дитя, частувала його смачними черв'ячками.
Та ось полетіла Гава по їжу й пропала. Уже й сонечко піднялося вище за дерево, на якому вони жили, а матері все нема. Заплакало Гавеня. Плаче, сльози струмками ллються додолу. Чимало пташок притихло, жаль їм бідолашного малого.
Почув Соловей плач Гавеняти. Затремтіло з жалощів солов'їне серце. Залишив своє гніздо Соловей, прилетів до гавиного, сів поруч із пташеням і заспівав свою чудову пісню. Аж вітер притих, заслухався.
А Гавеня, мов і не чує солов'їного співу, плачем заливається.
Та ось почуло Гавеня - десь удалині пролунав материн голос: кра, кра... Умить перестало воно плакати й каже:
- Чуєш, це моя мама співає! Замовкни, будь ласка, не пищи!
- Кра, кра-кра... - залунало поблизу, і Соловей замовк. Він перелетів на сусіднє дерево й задумався... Того вечора ліс не чув солов'їного співу


 

Яблуко в осінньому саду

 
Пізньої осені маленькі близнятка Оля й Ніна гуляли в яблуневому саду. Був тихий сонячний день. Майже все листя з яблунь опало і шурхотіло під ногами. Тільки де-не-де на деревах залишилося пожовкле листячко. 
Дівчатка підійшли до великої яблуні. Поруч із жовтим листком вони побачили на гілці велике, рожеве яблуко. 
Оля й Ніна аж скрикнули від радості. 
- Як воно тут збереглося? - з подивом запитала Оля. 
- Зараз ми його зірвемо, - сказала Ніна і зірвала яблуко.
Кожній хотілося потримати його в руках. 
Оля хотіла, щоб яблуко дісталося їй, але вона соромилась зізнатися у цьому, а тому сказала сестрі: 
- Хай тобі буде яблуко, Ніно... 
Ніні теж хотілося, щоб яблуко дісталося їй, але вона теж соромилася висловити це бажання, тому сказала сестрі: 
- Хай тобі буде яблуко, Олю... 
Яблуко переходило з рук у руки, дівчатка не могли дійти згоди. Та ось їм обом сяйнула одна й та ж думка: вони прибігли до мами радісні, схвильовані. 
Віддали їй яблуко. 
В маминих очах сяяла радість. 
Мама розрізала яблуко і дала дівчаткам по половинці.


А серце тобі нічого не наказало? 

Андрійко прийшов зі школи і побачив заплакану матір. Він поклав книжки й сів за стіл. Чекає обіду. 
- А тата відвезли в лікарню, - каже мати. - Занедужав батькоВона чекала, що син занепокоїться, стривожиться. Та син був незворушний, спокійний. Мати великими очима дивилась на Андрійка. 
- А нам завтра до лісу йти, - каже Андрійко. - Завтра ж неділя. Учителька наказала, щоб усі прийшли до школи о сьомій ранку. 
- То куди ж ти підеш завтра? - запитала мати. 
- До лісу... Як наказала вчителька. 
- А серце тобі нічого не наказало? - спитала мати й заплакала. 

   Казка як засіб морального виховання дошкільника

       У моральному вихованні дошкільнят дуже допомагає використання одного з потужних засобів - казки. Казка входить у життя дитини з самого раннього віку, супроводжує протягом усього дошкільного віку і може залишатися з ним на все життя. Казка, її композиції яскраве протиставлення добра і зла, фантастичні і певні по своїй суті образи, виразна мова, динаміка подій особливі причинно-наслідкові зв'язки і явища - все це робить казку особливо цікавою і хвилюючою для дітей, незамінним інструментом морально здорової особистості дитини.

    Дошкільне дитинство - невеликий відрізок в житті людини. Але за цей час дитина набуває значно більше, ніж за все подальше життя, тому не потрібно забувати, що в моральному вихованні головне та атмосфера, в якій живе дитина. Відомо, що діти дорослішають непомітно тому така важлива казка розказана малюкові. Казка не дає прямих повчань дітям - слухатися батьків, поважай старших, Не йди з дому без дозволу, але в її змісті завжди закладений урок, який вони поступово сприймають, багаторазово повертаючись до тексту казки. У простій дитячої казки міститься все найпотрібніше, найголовніше в житті, живе як саме життя.

   Казка входить у життя дитини з самого раннього віку, супроводжує протягом усього дошкільного дитинства і залишається з ним на все життя. Зі казки починається його знайомство зі світом літератури, зі світом людських взаємин і з усім навколишнім світом в цілому .

   Казки підносять дітям поетичний і багатогранний образ своїх героїв, залишаючи при цьому простір уяві. Моральні поняття, яскраво представлені в образах героїв, закріплюються в реальному житті і взаєминах з близькими людьми, перетворюючись в моральні еталони, якими регулюються бажання і вчинки дитини.

   Казка, її композиція, яскраве протиставлення добра і зла, фантастичні і певні по своїй моральної суті образи, виразна мова, динаміка подій, особливі причинно-наслідкові зв'язки і явища, доступні розумінню дошкільника, - все це робить казку особливо цікавою і хвилюючою для дітей, незамінним інструментом формування морально здорової особистості дитини.

   Особливий сплеск емоції викликає спілкування персонажа казки з дітьми, коли він шукає у дітей підтримки, просить поради. Від імені героя, потрібно перетворювати складні ситуації педагогічні завдання, підводити до вирішення проблеми. Діти в місці з героєм шукають альтернативні способи дії, сперечаються з ним або погоджуються пропонують свої рішення.

   Для дитини дошкільного віку найбільш важлива інформація для розвитку та соціалізації повинна бути передана через яскраві образи. Найкраще цю роль виконують казкові і міфологічні історії, які використовували ще наші предки, займаючись вихованням дітей. Не кваплячись покарати провинився дитини, вони вели розповідь, з якого ставав ясним сенс вчинку, а багато звичаїв охороняли малюків від «напастей», вчили їх життя. Це сьогодні, опи?? аясь на багатовіковий педагогічний досвід, ми говоримо, що подібні історії були не чим іншим, як основою казкотерапії. Цілющі властивості казки була покладена в основу цілого напряму сучасної психотерапії, названого казкотерапією.

Казкотерапія - це система розвитку емоційного інтелекту, з використанням різних методів розвивається самосвідомість, саморегуляція, соціальна чуйність і здатність керувати відносинами.

Дидактично – розвивальні казки 
Формуємо позитивне мислення малят.
Формування у дітей позитивного мислення – важливий аспект як дошкільної, так і початкової освіти. Саме воно захищає маля від багатьох негараздів, допомагає знаходити вихід з будь – якого скрутного становища, є умовою повноцінного гармонійного розвитку дитини. Позитивне світобачення – провідне завдання формування об’єктивної картини світу, розвитку успішної особистості і соціально – морального виховання.

Пропоную також пограти разом з вашими дітками у такі ігри:  

Творчі ігри  " Маленькі казкарі"

Чарівні перетворення гусенички
Жила – була маленька гусеничка . Цілими днями вона повільно повзала по гілках дерев, їла зелені листочки і ні на кого не зважала. Її теж ніхто не помічав і не пропонував дружити .
    Одного разу вона зупинилася й почала плести лялечку. Поступово вона обмотувала себе тонкими шовковими нитками і скоро зовсім зникла з очей.
  Всередині лялечки їй було…

Маленьке пташенятко
   Жило собі маленьке пташенятко , яке дуже хотіло навчитися літати. Воно сиділо у гнізді і спостерігало, як кружляли в небі великі пташки. І йому теж хотілося літати, так легко і гарно, як інші. Але воно думало, що ніколи не зможе навчитися цього.
   Та от одного разу…

Непосидюче зайченятко
   Жило – було маленьке непосидюче зайченятко, яке безтурботно стрибало лісом, шукаючи собі їжу і наспівуючи веселі пісеньки.
   Одного разу зайченятко, стрибаючи, не помітило попереду велику яму і впало в неї. Зайченя злякалося і гірко заплакало.
   -Ніхто мені не допоможе, - плакало воно. – Бо в мене зовсім немає друзів. Його почула…

Хворе ведмежатко
   Жило – було у лісі ведмежатко. Воно часто не слухалося своєї мами і не вдягало шапку. І , звичайно ж , застудилося. Лежить ведмежатко вдома і бідкається, як сильно у нього болить горло і вушка. Аж ось почула його…
                                          

Сумне жабенятко
   Жило собі у лісовому озері маленьке зелене жабенятко. Щодня воно слухало веселий спів своїх родичів, але саме не могло так голосно і гарно квакати. Жабенятко сумувало через це.
   -Ква – ква – ква, - тихо шепотіло воно. – Ква – ква, - зітхало маленьке.
   Одного разу…

Заклопотаний єнотик
   Жив – був у лісі дуже допитливий єнотик. Щодня ходив він полісу і шукав собі затишну нірку, де можна буде перезимувати, але йому чомусь не щастило. Єнотик засумував і , тяжко зітхаючи, продовжував свою мандрівку у пошуках житла.
   Одного разу він…

Під час виховання вашої дитини не порушуйте її прав!

Пам’ятка для батьків з правового виховання

Дитина буде поважати права інших людей, якщо її права будуть поважатися, якщо вона сама буде складати правила поведінки і нести за них відповідальність.

Коли порушуються права дитини?

·         Коли немає безпеки для її життя та здоров’я.

·         Коли її потреби ігноруються.

·         Коли по відношенню до дитини спостерігаються випадки насильства або приниження.

·         Коли порушується недоторканість дитини.

·         Коли дитину ізолюють.

·         Коли дитину залякують.

·         Коли вона не має права голосу у процесі прийняття важливого для сім”ї рішення.

·         Коли вона не може вільно висловлювати свої думки та почуття.

·         Коли її особисті речі не є недоторканими.

·         Коли її використовують у конфліктних ситуаціях з родичами.

·         Коли дитина стає свідком приниження гідності інших людей.

Як реагує дитина на порушення її прав?

·         Їй стає важко спілкуватися з однолітками і дорослими (вона грубить, блазнює, б”ється, замикається в собі і т.д.)

·         ї турбує особиста безпека і любов до неї.

·         Вона часто буває в поганому настрої.

·         Може втекти з дому.

Що батьки можуть зробити для своєї дитини?

·         Пам”ятати що дитина – це окрема особистість, яка має свої власні почуття, бажання, думки, потреби, які потрібно поважати.

·         Забезпечити її фізичну безпеки.

·         Навчити її казати „Ні”, навчити захищатися, вміти поводити себе безпечно.

·         Негайно припинити фізичну та словесну агресію по відношенню до неї та до інших людей.

·         Знайти час для щирої розмови з дитиною кожного дня. Ділитися з дитиною своїми почуттями та думками.

·         Пам”ятати про її вік та про те, що вона має особисті особливості.

·         Залучати її до обговорення тих сімейних проблем, які можуть бути для неї доступними.

·         Залучати дитину для створення сімейних правил.